^AmПосіяла людям літа свої, літечк^Dmа житом, ^EПрибрала планету, послала стежкам^Am споришу. ^DmНавчила дітей, я^Gк на світі по совісті ^Cжити, ^DmЗітхнула полегко – і ^Eтихо пішла за ^Amмежу.

^Am– Куди ж це ви, мамо?! – сполох^Dmано кинулись діти. ^E– Куди ж ви, бабусю? – онуки біжа^Amть до воріт. ^Dm– Та я ж недалеч^Gко... де сонце лягає с^Cпочити. ^DmПора мені, діти... А ^Eви вже без мен^Amе ростіть.

^Am– Та як же без вас ми?... Та що^Dm ви намислили, мамо? ^E– А хто нас, бабусю, у сон поведе^Am по казках? ^Dm– А я вам лишаю ^Gвсі райдуги із журавля^Cми, ^DmІ срібло на травах, і^E золото на кол^Amосках.

^Am– Не треба нам райдуг, не треба^Dm нам срібла і злата, ^EАби тільки ви нас чекали завжди к^Amрай воріт. ^DmТа ми ж перероби^Gм усю вашу вічну робот^Cу, – ^DmЛишайтесь, матусю. На^Eвіки лишайтесь^Am. Не йдіть!

^AmВона посміхнулась, красива і си^Dmва, як доля, ^EЗмахнула рукою – злетіли у вись р^Amушники. ^Dm"Лишайтесь щасли^Gві", – і стала замисле^Cним полем ^DmНа цілу планету, на в^Eсі покоління й^Am віки.